4 (батьків друг)

Юрій Буряк

«Я тебе не впізнав – тільки,

[коли побачив] у профіль зрозумів, що це ти», –

дядько до мене (згадав його очі: як степ навесні,

очі старого, скарикатурені віком).

«Ми жили на пагорбі, по той бік балки, вище греблі.

З батьком твоїм були як брати…

Мемуари всіх полководців перечитав.

Я теж люблю мемуари воєнні, інше – то суєта.

Він і в домовині лежить, як Жуков…

Бачиш наколку з сонцем? Це я 65 років тому робив.

Розв’яжи йому руки, синку, перед тим, як закриють віко.

Розв’яжи йому руки».