З Алкея

Юрій Буряк

*

Пам’ятають у Спарті Аристодема.

Він сказав-бо: «Людина – скарб».

Не повірив цареві демос.

Бо далеко не кожен цар.

*

Ти підняв кайло своє, каменяре.

Обережніш, не руш сей пласт.

Град каміння не зруш ударом.

Роззирнися, чи все гаразд.

*

Чари повні – вино медвяне,

А воно – зерцало зерцал

Для душі: коли мед розтане,

Серце з ґедзями повне жал.

*

Зазіхає хижак во ца?рі,

Гриф із пикою самодержця.

Замішав отруту в узварі.

Ваги збито. Коли ж проснемся!

*

Як виблискує дім наш міддю,

В зброю вбраний на честь Арея!

Жар шоломів засяє з миттю,

Коли білі хвости зметнемо.

Мідні піхви з цвяхів звисають,

За щитами круглими – панцир,

Меч булатом халкідським грає

І ще дужче заграє вранці.

Ми зібралися не на лови.

Чи на силі ми, чи на дусі

На булат обернути слово,

Перевіримо завтра, друзі.

*

За кігтем – лев. Та видно,

що йому затисло лапу.

Із левами – морока й Ескулапу.

*

Прекрасна від Арея смерть.

Смерть від Арея пречудова.

Ареєм виповнена вщерть,

Краса до втечі в смерть готова.

*

Горлянка сохне без вина.

Зоряний Пес лютує.

Пекло влітку без дна –

Жар його погамує

Тільки вино!

Диви, цикада ця – співець.

Спека її не спалить.

З нетрів – та хай їй грець! –

Жорстко крильми як шпарить.

Де ж те вино!

А крила стрекотом гримлять,

Спека і спів цикади.

Квіти в лузі горять.

Злій Зорі цій зарадить

Тільки справжнє вино!

Пора, мій брате, вмирай!

Казяться пси з жінками.

Чересла – сухий курай.

Сиріус до нестями

З полум’я п’є вино!