Ґардарики: 2006

Юрій Буряк

(Чернетки листа)

Зими були переважно теплі,

а літа – спекотні, десять літ

одні й ті ж самі меблі

і екран комп’ютера в Новий Світ.

За вікном повторювалися ті самі барви,

і – нічого нового, усе – старе:

синьо-блакитні програли,

в нацпитанні намітивсь прогрес;

прийшов національно зорієнтований лідер;

коли він приходив – гайвороння летіло в сад,

доносив з майдану вітер

патріотичні гасла – задом наперед і передом назад.

Осінь була – як у дев’яносто шостім,

(після літа в Криму); десь поділися штори

і дерева штормило, що золотом злості

відтінювали синяву неба і Чорне море.

Снилися римські статуї і некрополь,

рефрежиратори перекидались і водії випадали з кабін;

ностальґувала стара Європа,

і я усвідомив, що я один.

Останнє десятиліття двох тисяч років

мене застало в саду;

снились портові доки,

де я шукав свою молоду,

гудки океанських лайнерів і тераси

з кортами і ліпниною сталінських балюстрад;

літні театри і вхід до каси,

«Кольчуга» й ракети системи «Град».

«Буря в пустелі» минулася, попадали нью-йоркські

«Близнюки» і бєлградські мости;

розстріляли власників кількох торговельних центрів, зокрема «Озьорки»,

і мої улюблені квіти замкнулися і перестали цвісти.