Початкова сторінка

Юрій Буряк (Київ)

Персональний сайт українського поета

?

9

Юрій Буряк

Пора, коли повітря ніби шовк,

коли все зрозуміло, але шок

уже минув й розслабитися можна,

до того ж і нагода, тій тотожна,

з якої ти узяв уже урок,

і в зародку вона, як та, тривожна.

Засмаглий серпень, плаття – маків квіт,

в садку накрито стіл, і живопліт

у паничах (що кручені) і мальвах,

і дім, що будував якийсь ідальго,

недобудованим стоїть не 20 літ,

але й не 100 – кажу відповідально.

Пора, що павича твого пера

барвистого, і з траси скрепера –

в одному з них упав господар дому

з моста, але, звергаючись додолу,

за брус він зачепився, як за трал,

що замість крапки все ж поставив кому

в житті його. За хвірткою човни,

де тралять дно не впіймані лини

господарем, що на Сибір подавсь,

а міг би, каже жінка, і на Марс,

і звідти повернувся, як з війни,

і пересів зі скрепера на МАЗ,

та до сім’ї він вже не повернувсь –

обрав на незалежність гейби курс…

як і дочка, від нього незалежна,

але, як він, доволі епатажна –

їй, що була далека всяких “чувств”,

подобалася практика дренажна,

і на весілля кликано мене,

що випадково тут упав із не-

ба, й сам був у підвішеному стані,

і це були вже спалахи останні

того, що, як здавалось, не мине

і мало б називатися коханням.

О, злющий петриківський самогон:

і ступа, і повітка, й макогін –

усе було на взір гоголезнавства,

і наречений був із тих, що в пастку

потрапив,та сприймав ще свій полон,

очмарений питвом, за Божу ласку.

На диктофон двоюрідна сестра

записувала тости й на ура

сприймалось те якогось літа в день,

коли і ти під газом з-під вишень

із двору за акулою пера

плив, щоб сказати їй “не теревень”,

але не міг, бо поміж них – котрі

самі були бабусі й матері,

і щось хотілось їм, чого не буде,

хотілось свята, але був це будень,

і це було якраз о тій порі,

коли вже серпень, і спада полуда

з очей, і те, що пурпуровий мак

твоєї сукні на жагучий знак

походив, не могло ввести в оману

ні лексики, в якій слова “кохана”,

“любов” замінить просто “порожняк”,

ні речі в суті – себто мого стану.

Я бачив орну техніку й ножі

на скреперах, що йшли вже по межі,

і тих, що їх спіткала смерть гуляща,

і тих, що кинуть їх напризволяще

й світ за очі ітимуть від олжі

в ніщо, на жаль, і зійдуть на нінащо.

Під корінь мак цей зачепив леміш,

хоч пурпуровим цвітом себе втіш,

та знай, що завтра всохне вже стебло,

і вивітриться з душ оцих тепло

і стануть люди інші, хоч і ті ж

та й буде те, що бути не могло.