8

Юрій Буряк

Ти впала навпроти цвинтаря, а потім у силосну яму,

Я все життя умістив би на велосипедну раму.

Не треба ума палати, ні кодів до сновидінь

Для спроби розшифрувати символіку тих падінь.

Там, де сільмаг і криниця і де старий палісадник,

Ти прямо мені сказала, що я тобі не порадник.

Прийшов із Дніпра автобус і я попрощався там,

І курс на Центральну Європу обрав на зло мудакам.

Мої допотопні краги і модна твоя тільняшка,

І вилущений твій образ облуплений, як фісташка.

В Дніпрі по старих адресах я довго комусь дзвонив,

І не здогадався навіть, по кому це на вокзалі

так довго дзвін голосив.

Уже здобула незалежність давно твоя Петриківка;

Хто – в Штати, а хто – в Ізраїль, не всохла кому кінцівка.

Та, мабуть, жива ще дичка, при хаті – живий горіх,

А там, де вишняк і малинник, лунає дитячий сміх.

Дорога через Чаплинку, угору, до кладовища,

І все – ніби вчора: син мій на рамі сидить малим ще.

Я знаю, де повертати, і кожен мені рівчак

Знайомий, і рух – у погляд, і ти, і малий в очах.

Я можу й тепер до краплі із пам’яті це дістати

І поштою по емейлу відправити все у Штати,

Бо тут воно ні до чого, лиш власну накриє тінь,

Як дерево над рікою впаде й пропаде в глибінь.