Початкова сторінка

Юрій Буряк (Київ)

Персональний сайт українського поета

?

2

Юрій Буряк

Ти входила у сад у темних окулярах,

Ти замінила склом дзеркальним блиск очей.

На роговій оправі літа жаром

Сад лопотів лелеками й плачем.

У навський день з’явилася як нава

З нічного бачення, з невидимих зіниць.

Горіла рогова оправа

І хула-хуп й жердина для самиць.

Це там – не груша, мальви і обора,

А дім із пацюками і димар,

Де голос твій і голос чорта

По черзі позначали календар.

В тій Україні, кинутій і вбогій,

В дзеркалах окулярів сих почвар –

Весь жах і жар демонологій

І замість віч – дзеркальних більм узвар.

Відлунював колодязь з дна металом,

Рипіла дичка з гойдалкою, стіл

Під дичкою, де радіола грала,

І сад плачем і листям лопотів.

Де як дзиґар усе дзвенить і ходить,

Рядно під сливою і на шезлонгу плед,

Де Веспер сходить і заходить

Й зайці біжать мов строчить кулемет.

На дошках половинками жерделі

Римують половинки інших серць.

Орільських солов’їв шрапнелі,

Георгієва пря і з чортом герць.

Нічний пацюк на пледові і Леда

Із пацюком, а лебеді з озер

Лопочуть крильми перед злетом.

Лише один під берегом помер.

Вода струмить крізь небеса і крони,

Летить між кручею і золотим піском.

Не чоловік і жінка – їхні клони

На вепра труп розклались під ліском.

Всі поривання пригаси, педалі

П’ятою притискай, хутчій гальмуй,

Бо чим повільніше – тим далі

Проміння зір наздоганяє тьму.

Верету кинь, підводься геть із пледа,

Пантрує тать тебе, мене і дім.

В гній падає з велосипеда

Не тінь, і скоро вся забрьохається в нім.

Збирай вудки, вже ввімкнуто лічильник,

В підвалах Києва годинники гримлять.

Не там, а тут – могильник,

Та в окулярах схожа там на тебе б…

Ти входила у сад, в ідилію орільську.

Не входив так у акт роз’ятрений Шекспір.

Де та Оріль? А де Детройт і Віндзор?

О кінецьсвітна далеч наших зір!