1
Юрій Буряк
Лежу мов пес серед смердючих квітів
І згадую тебе, простерту на вербі.
А це було ще за Совітів.
Зазнали ми поразки в боротьбі.
І ти пішла шляхом буржуазії,
Покинула мене, пролетаря.
У нападі жорсткої амнезії
Тобі засяяла чиясь чужа зоря.
В тобі немає вже знайомих рис вкраїнки.
Ти входила в мій сон, а в сні був син
З обличчям іншої дитинки –
Джеймс Бонд був батьком їй чи інший хрін.
Лежала ти у скісному промінні,
На сонці зблискувала волосінь
В моїх руках – на волосіні
Літак в Атлантику шпурляв блешнею тінь.
Блювотино з троянд, я сповнений відрази,
Мені байдуже, хто і якії ловив;
Чи віддалась вона відразу,
Чи Вашингтон був це, чи Тель-Авів.
У сплутаних снастях гачки із гостряками,
Так тризубом хребта прохромлює ловець.
Жінки, котрі не імуть страму,
Смачного вам! – в шашличнях з наших серць!
На шампурах шкварчать настромлені троянди.
Розкручує Гольфстрім бобину голосінь,
Тунця бере живцем за гланди,
І сей тунець – як літакова тінь.
Лежу мов пес серед смердючих квітів,
А іноді лечу, палаючи, між хмар
І думаю: Дедалу міті
Благословив проліт сей, пролетар.
Ти вигадка і сон знеславленої мрії.
Я згадую тебе, простерту на вербі,
Далеку від буржуазії,
За сонячного дня, при хмар плавбі.
І ось я розмотав жаский клубок з гачками
І снасті утопив у течії бистрінь;
Лечу, літак, понад роками,
Простерта на вербі, летить за мною тінь.
Тепер і там і тут якесь одне болото,
Однаковим і там і тут є кругогляд.
Та сама, що й була, сволота.
Відраза та ж, блювотино з троянд!
І тіней з черги літ моїх тригонометрій
Не втямить ні Евклід, ні. Донне, Птоломей:
Чим ближчі ми до смерті,
Тим вищим є життя наш Апогей.
Стряхни, мов пес, із шерсті сморід квітів.
Дивись на сук і в очі цуценят:
Вони були і за Совітів,
Не тільки в них – незмінний кругогляд.
Тому збирайся вже, напризволяще снасті
Жбурни у бистрину, не озирайсь на тінь:
Від кого б не були ці Страсті,
Не в нескінченність кане волосінь.
Якщо на літаку вогонь – не відблиск сонця,
Лети ув Океан і тінь наздожени,
І в Ангела свого Не-Оборонця
Ти відшкодуєш тим, що входить тільки в сни.
Та причини вікно з вербою, що над нею –
Не та, не там, не в тім, де ти, і не тобі.
Не воруши, залиш Морфею
Латаття на воді і тіні на вербі.