Початкова сторінка

Юрій Буряк (Київ)

Персональний сайт українського поета

?

1

Юрій Буряк

Лежу мов пес серед смердючих квітів

І згадую тебе, простерту на вербі.

А це було ще за Совітів.

Зазнали ми поразки в боротьбі.

І ти пішла шляхом буржуазії,

Покинула мене, пролетаря.

У нападі жорсткої амнезії

Тобі засяяла чиясь чужа зоря.

В тобі немає вже знайомих рис вкраїнки.

Ти входила в мій сон, а в сні був син

З обличчям іншої дитинки –

Джеймс Бонд був батьком їй чи інший хрін.

Лежала ти у скісному промінні,

На сонці зблискувала волосінь

В моїх руках – на волосіні

Літак в Атлантику шпурляв блешнею тінь.

Блювотино з троянд, я сповнений відрази,

Мені байдуже, хто і якії ловив;

Чи віддалась вона відразу,

Чи Вашингтон був це, чи Тель-Авів.

У сплутаних снастях гачки із гостряками,

Так тризубом хребта прохромлює ловець.

Жінки, котрі не імуть страму,

Смачного вам! – в шашличнях з наших серць!

На шампурах шкварчать настромлені троянди.

Розкручує Гольфстрім бобину голосінь,

Тунця бере живцем за гланди,

І сей тунець – як літакова тінь.

Лежу мов пес серед смердючих квітів,

А іноді лечу, палаючи, між хмар

І думаю: Дедалу міті

Благословив проліт сей, пролетар.

Ти вигадка і сон знеславленої мрії.

Я згадую тебе, простерту на вербі,

Далеку від буржуазії,

За сонячного дня, при хмар плавбі.

І ось я розмотав жаский клубок з гачками

І снасті утопив у течії бистрінь;

Лечу, літак, понад роками,

Простерта на вербі, летить за мною тінь.

Тепер і там і тут якесь одне болото,

Однаковим і там і тут є кругогляд.

Та сама, що й була, сволота.

Відраза та ж, блювотино з троянд!

І тіней з черги літ моїх тригонометрій

Не втямить ні Евклід, ні. Донне, Птоломей:

Чим ближчі ми до смерті,

Тим вищим є життя наш Апогей.

Стряхни, мов пес, із шерсті сморід квітів.

Дивись на сук і в очі цуценят:

Вони були і за Совітів,

Не тільки в них – незмінний кругогляд.

Тому збирайся вже, напризволяще снасті

Жбурни у бистрину, не озирайсь на тінь:

Від кого б не були ці Страсті,

Не в нескінченність кане волосінь.

Якщо на літаку вогонь – не відблиск сонця,

Лети ув Океан і тінь наздожени,

І в Ангела свого Не-Оборонця

Ти відшкодуєш тим, що входить тільки в сни.

Та причини вікно з вербою, що над нею –

Не та, не там, не в тім, де ти, і не тобі.

Не воруши, залиш Морфею

Латаття на воді і тіні на вербі.